“Не помиляється той, хто нічого не робить. Не бійтеся помилятися — бійтеся повторити помилки.” Теодор Рузвельт сказав мудру думку, але не так просто позбутися страху помилитися. Чому важливо прислухатися до цих слів, як усвідомити їх самому і донести дитині — спробуємо розібратися.
Помилятися — нормально і важливо
Подзвонити не на той номер, не помітити відсутність документів, завчасно зробити публікацію, не встигнути до дедлайну через великий обсяг робити. Здавалося б це помилки, на які знайдеться своє “будь уважним”, “ти знав завчасно”, “це твоя турбота”. Від подібних ситуацій не застрахований ніхто і статися вони можуть у будь-який час.
У 2011 році психолог-дослідник Джейсон Мозер довів фразу Рузвельта: “без помилок не буває ефективного навчання”. Суть його дослідження в наступному: коли ми помиляємося, мозок видає реакції, пов’язані з виявленням помилки і, відповідно, зі ставленням до неї. Тобто, чим свідоміше ми ставимося до помилки, намагаючись її вирішити і проаналізувати, тим активніше працює мозок.
Прийміть простий факт — всі живі люди здатні зробити помилки точно так як і бути надзвичайно продуктивними. Помилитися і почати власний брейншторм “як вийти із такої ситуації” — додаткова активність мозку і генерація ідей, навчання. Самоподавляючі думки “чого ж це сталося зі мною, як я так міг” — це додатковий стрес, мозок витрачає енергію, щоб його побороти. При цьому ми налаштовані лише на переживання своєї помилки і перестаємо відчувати задоволення від роботи чи діяльності, в якій цього разу допустили помилку. У такому випадку мозок налаштовується лише на переживання і “передумування” неприємної ситуації, йому вже точно не до концентрації на вирішенні проблеми.
Тільки уявіть, що коїться у мозку дитини, яка боїться своєї помилки! Вона нагнітає себе, стрес зашкалює, дитина зовсім не знає як справитися з цим. Якщо додати ще масу запитань від батьків “а чому ти так зробив/ла? я ж тобі казав/ла?” — дитина і зовсім буде боятися брати, бо мозок буде уникати стресу, пов’язаного з попереднім досвідом. Дитині варто пояснити, що помилка — це не страшно, це всього лише можливість зробити іншим чином, запитати пораду, відкласти на якийсь час і поміркувати як зробити краще. В іншому разі, дитина виросте і буде боятися будь-яких експериментів, змін і невдач. Це сильно вдаряє по самооцінці і може привести до неприйняття себе. Не будемо про сумне, бо з усім можна працювати і ми вже маємо кілька ідей і порад.
Як мислить дитина. Помилитись, щоб зрозуміти
Часто діти (та й не тільки) думають і самі про себе кажуть “ні, це не моє, не буду навіть час витрачати”, “я гірше, ніж однокласник, не буду більше й братися”, “у мене не виходить”. Психолог Стенфордського університету Керол Дуек називає такий тип мислення фіксованим. Що це означає? Дитина вірить у свою нездатність чогось добитися, порівнює себе з іншими і не бачить себе успішною.
Фіксоване мислення:
- кидати почату справу, якщо її покритикували;
- не братися за складнішу справу, ніж зазвичай, щоб не здатися не розумним в очах однолітків, вчителя чи батьків;
- вважати, що навички не можливо напрацювати, а бути впевненим у низьких здібностях, начебто “від природи”;
- відчувати себе здібним чи розумним лише коли успіх чи похвала виникають раптово, а не в результаті спроб і тих самих помилок.
Фіксоване мислення — це одна сторона, є й інша. Так зване мислення росту — мотивоване і направлене на справедливу оцінку дитини самою собою.
Мислення росту:
- помилки для дитини — звична справа у процесі навчання “я кілька разів пробував і вийшло, уявляєш”;
- здатність зробити висновок із помилки “я пробую і не виходить, треба новий спосіб, зміню”;
- помилка викликає азарт, бажання добитися свого;
- помилка як база для власного дослідження “якщо мені зараз поставили таку оцінку, значить я можу написати більш розгорнуту відповідь і отримати ще більше”.
Такі налаштування дають посили в мозок —думати і знаходити вихід. Дитина не витрачає час і сили на стрес, копання в собі і причини “не здібності від природи”. Вона налаштовує себе на “я не такий, поганий, нічого не можу, не хочу”. Але це вже питання самооцінки. Перейдемо до нього.
Помилки і самооцінка: зв’язок і наслідки
Якщо дитина боїться помилятися — їй складніше проявляти себе і висловлювати свою точку зору. Її самосприйняття і внутрішнє «я» пригнічується. Часто у відмінників висока самооцінка тому, що вони правильно відповідають. Дитина, яка, може дати неправильну, не зовсім точну відповідь, — боїться її висловити, самооцінка знижується. В результаті виростають невпевнені діти, у яких в майбутньому не розвинене вміння гнучко підходити до вирішення завдань, вони бояться висловлювати своє бачення, їх не помічають на роботі, в особистому житті.
Уміння помилятися впливає на гнучкість нейронної системи. Коли дитина не боїться говорити те, що думає, навіть якщо це неправильно, у неї розвивається креативний, підхід: пропонує різні рішення, не боячись, що вони виявляться невірними. Необхідні навички XXI століття, про які останнім часом багато говорять: креативність, нестандартне бачення, мобільність, багатозадачність, розвиваються за рахунок цього вміння — помилятися і сміливо висловлювати свою точку зору.
Як допомогти дитині не боятись помилятися?
Важливо говорити і нагадувати дитині, що помилятися — нормально, корисно, не страшно, це трапляється з усіма. Навіть з вами. Дитина буде розуміти, що вона здатна на більше, ніж сама думає. Якщо батьки спокійно реагують на оцінки і позитивно — на помилки, це вже пів справи для дитини на шляху до розуміння “помилятися — це нормально”. Кілька ідей, як можна зробити цей шлях м’якшим і цікавішим:
- Хваліть не за розум, а за старанність. Психолог Керол Дуек проводила масштабне дослідження серед школярів і з’ясувала, що діти, яких хвалили за старанність, знову і знову намагалися вирішити проблему і досягали успіху. Ті, кого хвалили за розум, пасували перед більш складними завданнями і переставали намагатися, тому що боялися здатися дурними (знову таки до питання про “здібності від природи”).
- Не порівнюйте дитину з іншими. При порівнянні з іншими внутрішнє “я” угнітається і дитина боїться щоразу здатися не такою, як той, з ким порівнюють. Запропонуйте разом подумати як вирішити завдання і які навички потрібні дитині для цього. Можливо їй треба прочитати додатково книгу чи подивитись інформацію в інтернеті.
- Порівнюйте дитину з нею самою, щоб закріпити прогрес: «Ще вчора ти взагалі не міг встати на лід, а сьогодні вже ходиш». Це допомагає виробити причинно-наслідковий зв’язок між процесом навчання і успіхом.
- Заохочуйте в дитині ініціативу у всьому, включно з побутом. Не доробляйте за нею те, що вона намагається зробити сама. Просто будьте поруч, щоб щось підказати. Так дитина зрозуміє, що багаторазові зусилля призводять до вмінь.
- Реагуйте на складнощі в навчанні позитивно: «Не так-то це просто, так? Розумію, складне завдання, давай спробуємо розібратися, я з тобою згадаю, що там в мене в школі було».
- Учіть дитину аналізувати невдалі спроби: «Що саме не виходить або не зрозуміло? Яких знань і навичок не вистачає? Що ми можемо зробити, щоб навчитися?»
- Запитуйте, що нового і цікавого дитина дізналася чи навчилася при кожній спробі — те, чого б не помітила у разі миттєвого успіху. Наприклад, новий об’єкт на контурній карті з географії чи персонаж з історії, коли дитина вже кілька разів переглянула матеріал.
Це поступові кроки, які можуть допомогти зрозуміти — помилки лише допомагають вчитися, а не перешкоджають. Від них не варто чекати загрози, просто прийняти їх існування. Помилятися — корисно, бо в майбутньому це допоможе здійснити мрію. А це ж радість. Чого вам і вашим діткам бажаємо!
