Чому важливо вміти помилятися і як пояснити це дитині

“Не помиляється той, хто нічого не робить. Не бійтеся помилятися бійтеся повторити помилки.” Теодор Рузвельт сказав мудру думку, але не так просто позбутися страху помилитися. Чому важливо прислухатися до цих слів, як усвідомити їх самому і донести дитині спробуємо розібратися. 

Помилятися — нормально і важливо

Подзвонити не на той номер, не помітити відсутність документів, завчасно зробити публікацію, не встигнути до дедлайну через великий обсяг робити. Здавалося б це помилки, на які знайдеться своє “будь уважним”, “ти знав завчасно”, “це твоя турбота”. Від подібних ситуацій не застрахований ніхто і статися вони можуть у будь-який час. 

У 2011 році психолог-дослідник Джейсон Мозер довів фразу Рузвельта: “без помилок не буває ефективного навчання”. Суть його дослідження в наступному: коли ми помиляємося, мозок видає реакції, пов’язані з виявленням помилки і, відповідно, зі ставленням до неї. Тобто, чим свідоміше ми ставимося до помилки, намагаючись її вирішити і проаналізувати, тим активніше працює мозок.

Прийміть простий факт всі живі люди здатні зробити помилки точно так як і бути надзвичайно продуктивними. Помилитися і почати власний брейншторм “як вийти із такої ситуації” — додаткова активність мозку і генерація ідей, навчання. Самоподавляючі думки “чого ж це сталося зі мною, як я так міг” — це додатковий стрес, мозок витрачає енергію, щоб його побороти. При цьому ми налаштовані лише на переживання своєї помилки і перестаємо відчувати задоволення від роботи чи діяльності, в якій цього разу допустили помилку. У такому випадку мозок налаштовується лише на переживання і “передумування” неприємної ситуації, йому вже точно не до концентрації на вирішенні проблеми.  

Тільки уявіть, що коїться у мозку дитини, яка боїться своєї помилки! Вона нагнітає себе, стрес зашкалює, дитина зовсім не знає як справитися з цим. Якщо додати ще масу запитань від батьків “а чому ти так зробив/ла? я ж тобі казав/ла?” дитина і зовсім буде боятися брати, бо мозок буде уникати стресу, пов’язаного з попереднім досвідом. Дитині варто пояснити, що помилка — це не страшно, це всього лише можливість зробити іншим чином, запитати пораду, відкласти на якийсь час і поміркувати як зробити краще. В іншому разі, дитина виросте і буде боятися будь-яких експериментів, змін і невдач. Це сильно вдаряє по самооцінці і може привести до неприйняття себе. Не будемо про сумне, бо з усім можна працювати і ми вже маємо кілька ідей і порад.   

Як мислить дитина. Помилитись, щоб зрозуміти

Часто діти (та й не тільки) думають і самі про себе кажуть “ні, це не моє, не буду навіть час витрачати”, “я гірше, ніж однокласник, не буду більше й братися”, “у мене не виходить”. Психолог Стенфордського університету Керол Дуек називає такий тип мислення фіксованим. Що це означає? Дитина вірить у свою нездатність чогось добитися, порівнює себе з іншими і не бачить себе успішною.

Фіксоване мислення: 

  • кидати почату справу, якщо її покритикували;
  • не братися за складнішу справу, ніж зазвичай, щоб не здатися не розумним в очах однолітків, вчителя чи батьків;
  • вважати, що навички не можливо напрацювати, а  бути впевненим у низьких здібностях, начебто “від природи”;
  • відчувати себе здібним чи розумним лише коли успіх чи похвала виникають раптово, а не в результаті спроб і тих самих помилок. 

Фіксоване мислення це одна сторона, є й інша. Так зване мислення росту мотивоване і направлене на справедливу оцінку дитини самою собою. 

Мислення росту:

  • помилки для дитини звична справа у процесі навчання “я кілька разів пробував і вийшло, уявляєш”;
  • здатність зробити висновок із помилки “я пробую і не виходить, треба новий спосіб, зміню”;
  • помилка викликає азарт, бажання добитися свого;
  • помилка як база для власного дослідження “якщо мені зараз поставили таку оцінку, значить я можу написати більш розгорнуту відповідь і отримати ще більше”. 

Такі налаштування дають посили в мозок думати і знаходити вихід. Дитина не витрачає час і сили на стрес, копання в собі і причини “не здібності від природи”. Вона налаштовує себе на “я не такий, поганий, нічого не можу, не хочу”. Але це вже питання самооцінки. Перейдемо до нього.

Помилки і самооцінка: зв’язок і наслідки

Якщо дитина боїться помилятися — їй складніше проявляти себе і висловлювати свою точку зору. Її самосприйняття і внутрішнє «я» пригнічується. Часто у відмінників висока самооцінка тому, що вони правильно відповідають. Дитина, яка, може дати неправильну, не зовсім точну відповідь, боїться її висловити, самооцінка знижується. В результаті виростають невпевнені діти, у яких в майбутньому не розвинене вміння гнучко підходити до вирішення завдань, вони бояться висловлювати своє бачення, їх не помічають на роботі, в особистому житті. 

Уміння помилятися впливає на гнучкість нейронної системи. Коли дитина не боїться говорити те, що думає, навіть якщо це неправильно, у неї розвивається креативний, підхід: пропонує різні рішення, не боячись, що вони виявляться невірними. Необхідні навички XXI століття, про які останнім часом багато говорять: креативність, нестандартне бачення, мобільність, багатозадачність, розвиваються за рахунок цього вміння — помилятися і сміливо висловлювати свою точку зору.

Як допомогти дитині не боятись помилятися? 

Важливо говорити і нагадувати дитині, що помилятися — нормально, корисно, не страшно, це трапляється з усіма. Навіть з вами. Дитина буде розуміти, що вона здатна на більше, ніж сама думає. Якщо батьки спокійно реагують на оцінки і позитивно на помилки, це вже пів справи  для дитини на шляху до розуміння “помилятися це нормально”. Кілька ідей, як можна зробити цей шлях м’якшим і цікавішим:

  • Хваліть не за розум, а за старанність. Психолог Керол Дуек проводила масштабне дослідження серед школярів і з’ясувала, що діти, яких хвалили за старанність, знову і знову намагалися вирішити проблему і досягали успіху. Ті, кого хвалили за розум, пасували перед більш складними завданнями і переставали намагатися, тому що боялися здатися дурними (знову таки до питання про “здібності від природи”).
  • Не порівнюйте дитину з іншими. При порівнянні з іншими внутрішнє “я” угнітається і дитина боїться щоразу здатися не такою, як той, з ким порівнюють. Запропонуйте разом подумати як вирішити завдання і які навички потрібні дитині для цього. Можливо їй треба прочитати додатково книгу чи подивитись інформацію в інтернеті. 
  • Порівнюйте дитину з нею самою, щоб закріпити прогрес: «Ще вчора ти взагалі не міг встати на лід, а сьогодні вже ходиш». Це допомагає виробити причинно-наслідковий зв’язок між процесом навчання і успіхом.
  • Заохочуйте в дитині ініціативу у всьому, включно з побутом. Не доробляйте за нею те, що вона намагається зробити сама. Просто будьте поруч, щоб щось підказати. Так дитина зрозуміє, що багаторазові зусилля призводять до вмінь.
  • Реагуйте на складнощі в навчанні позитивно: «Не так-то це просто, так? Розумію, складне завдання, давай спробуємо розібратися, я з тобою згадаю, що там в мене в школі було».
  • Учіть дитину аналізувати невдалі спроби: «Що саме не виходить або не зрозуміло? Яких знань і навичок не вистачає? Що ми можемо зробити, щоб навчитися?»
  • Запитуйте, що нового і цікавого дитина дізналася чи навчилася при кожній спробі те, чого б не помітила у разі миттєвого успіху. Наприклад, новий об’єкт на контурній карті з географії чи персонаж з історії, коли дитина вже кілька разів переглянула матеріал.

Це поступові кроки, які можуть допомогти зрозуміти — помилки лише допомагають вчитися, а не перешкоджають. Від них не варто чекати загрози, просто прийняти їх існування. Помилятися корисно, бо в майбутньому це допоможе здійснити мрію. А це ж радість. Чого вам і вашим діткам бажаємо! 

X